0505603140 або 0673126507
(з 09:00 до 21:00)

Замовити >>

Найбільш сприятливим регіоном для санаторно-курортного лікування, оздоровчого туризму та відпочинку є Карпатський рекреаційний регіон, який займає територію у межах Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. В ньому зосереджена одна третя рекреаційного потенціалу України. В Українських Карпатах налічується близько 800 джерел і пунктів мінеральної води практично всіх бальнеологічних типів. Лікувальні торфогрязі, прикарпатський озокерит разом зі сприятливими умовами для кліматолікування дають змогу розвивати мережу бальнеологічних і кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристських закладів. Природно-ресурсна база санаторно-курортної субгалузі Карпатського регіону дає змогу щорічно оздоровлювати до 8 млн. чоловік. У Карпатах є великі природно-ресурсні можливості для організації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськолижного. На сьогодні в регіоні освоєно до 30 гірськолижних полів, хоча їх кількість можна б збільшити вдвічі й обслужити за сезон понад чверть мільйона любителів зимового відпочинку при двотижневій тривалості відпочинку. Специфіка розміщення рекреаційних ресурсів виокремлює три туристично-рекреаційні райони: Передкарпатський і Закарпатський та Карпатський. Карпатський регіон володіє значним потенціалом пізнавальних, рекреаційних ресурсів, зокрема в Ужгороді, Львові, Мукачевому, Самборі, Дрогобичі, Києві. Серед сільських адміністративних районів високою пізнавальною цінністю рекреаційних ресурсів виділяються Мукачівський район Закарпатської обл., Косівський район Івано-Франківської обл., Дрогобицький, Старосамбірський і Сколівський райони Львівської обл. та Путильський район Чернівецької обл. У Карпатському рекреаційному регіоні діє 60 санаторіїв, 17 пансіонатів з лікуванням, у яких налічується близько 25 тис. ліжок. Функціонують 3 курортні поліклініки. їх послугами наприкінці 80-х років користувалося понад 400 тис. чоловік. У 10 будинках відпочинку на 2,5 тисячі місць оздоровлюється щорічно до 50 тис. чоловік. Велике значення для оздоровлення переважно місцевого населення мають санаторії-профілакторії (їх у регіоні — 70), бази відпочинку (120), табори праці та відпочинку для старшокласників (1150) і заміські дитячі табори (понад 180). На кліматолікуванні спеціалізуються курорти у Яремчі, Ворохті, Косові. На Закарпатті компактним є Центрально-Закарпатський підрайон, де функціонують 6 бальнеологічних та кліматичних санаторіїв, що обслуговують понад 50 тис. чоловік щорічно. Основними рекреаційними ресурсами цієї зони є помірно-континентальний клімат, густа річкова мережа, чимало водосховищ, а також грязі і мінеральні води. Клімат центральної частини зони більш м'який, з меншим ступенем континентальності. Опадів тут буває до 600 мм на рік. Ріки Дніпро, Сіверський Донець, Тиса, Дністер є основним стержнем рекреаційного регіону. Туристські заклади (туристські бази, готелі, кемпінги, притулки, стоянки, екскурсійні установи) утворюють самостійну субгалузь, яка сприяє організації рекреаційних занять, активному відпочинку та оздоровленню на найрізноманітніших туристських маршрутах. Бази відпочинку — це загальнооздоровчі заклади, за своїм призначенням близькі до будинків відпочинку, але територіальне наближені до промислове розвинутих міст, оскільки вони безпосередньо підпорядковані підприємствам, організаціям або установам. Залучення інвесторів у туристичну сферу Закарпаття привело до помітного пожвавлення в даній галузі. В окремих районах області (Великоберезнянському, Свалявському, Воловецькому) вже побудовані невеличкі готелі і турбази з врахуванням світових вимог до комфорту. Автономне опалення і освітлення, зручні номери, часто двох-, трьохкімнатні, з каміном, з усіма зручностями: телевізор, мінібар, феном, територія і автостоянка під охороною; харчування в ресторані, прокат гірськолижного спорядження - далеко не повний перелік послуг, що їх надають нові турбази. Багато з них пропонують також фінську сауну або російську баню, фітнес, солярій, басейн. Таким чином відбувається зміщення акцентів від великих туристичних об'єктів до менш масштабних, але більш пристосованих до потреб споживача. Як наслідок - суттєве збільшення попиту на відпочинок в Карпатах. Тому капіталовкладення у туристичну сферу Закарпаття мають всі підстави бути справою перспективною і вигідною. Закарпаття знову стає улюбленим місцем відпочинку не тільки вітчизняних, але й закордонних гостей, особливо в умовах поширення ЄС на Схід. Одним з яскравих символів ХХ – XXI століть став міжнародний туризм. У світлі розбудови України як незалежної держави відкрилися великі перспективи її культурного відродження. Помітне місце у формуванні національної самосвідомості народу відіграє туристично-екскурсійна справа як найбільш масовий, активний і наочний метод пізнання історії та культури рідного краю. Сьогодні треба не розгубити, а доцільно використати найкращі здобутки організаційної та економічної діяльності туристської системи, що закладалися на початку її становлення у 20-х роках ХХ ст. [13, с. 24]
У березні 1918 р. як підрозділ Міністерства народної освіти України було створено екскурсійний відділ, яким керувала член Центральної Ради С. Русова. Але вже більшовицько-радянський уряд та партійні органи не ставили собі за мету зберегти для майбутніх поколінь козацькі могили та церкви над Дніпром. Вони прагнули використати туризм як важіль ідеологічного впливу на населення з метою формування «соціалістичної свідомості».
Щоб система могла нормально функціонувати, потрібно було створити мережу екскурспунктів, екскурсбаз, екскурскомун. Вони мали організовувати прийом і відправлення туристів, забезпечувати їх керівниками екскурсій, надавати проживання, харчування, туристське спорядження.
У 20-і роки екскурсійну роботу вели такі структури: екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (1919 – 1928 рр.), Українське мішане пайове товариство (УМПЕТ, 1928 – 1929 рр.), Товариство пролетарського туризму (УкрТУРЕ, 1926 – 1930 рр.).
Згідно зі становищем, поступово створили мережу територіальних туристських закладів на чолі із Всеукраїнськими екскурсійною базою та комуною. Екскурсійні пункти відкривалися у селах при клубах. Екскурсійні бази – у місцях, багатих на історичні пам’ятки, з привабливими кліматичними умовами. Екскурсійні комуни – у губернських містах. В екскурскомунах діяли: виставковий кабінет, бібліотека, дослідницька лабораторія, гуртожиток для туристів [19, с. 34-35].
У ході національно-культурного відродження в Україні туристсько-екскурсійна справа набула великої ваги, але загальні суспільно-політичні процеси впливали на неї все більш неґативно.
Вже у 1923 р. на Донбасі в результаті багатомісячної затримки платні почалися масові страйки робітників («волинки»). Тоді органи ДПУ притягнули до відповідальності 10 робітників. Тільки в Донецькій області в 30-і роки було репресовано 50 тис. осіб. Цікаво, що найбільшу суспільну групу з числа репресованих складали саме робітники – 40,5 %. Незважаючи на значний приплив робітників з інших республік, питома вага українців, зайнятих у промисловості, збільшилась з 52 % (1921 р.) до 66 % (1940 р.). Розвиток Донбасу рятував селян від голоду і колгоспних трудоднів. Усього ж у Донецькій області у 30 – 50-х роках за політичними мотивами репресовано більш ніж 100 тис. осіб.
Водночас із боротьбою проти технічної інтелігенції компартія розпочала широку кампанію висуванства. Більш ніж 140 тис. робітників було висунуто на керівні посади. Так, колишній коногон Є.Т. Абакумов очолив Рутченківське шахтоуправління в Юзівці, де його помічником з політпраці з 1920 р. був М.С. Хрущов. Цікаво, що в березні 1923 р. одну з шахт у селищі Гришино назвали ім’ям Т.Г. Шевченка. За високі показники у праці колектив гірників нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1937 р.). У наш час це шахта 19/20 ДХК «Красноармійськвугілля» (Донецька область). Політика репресій і висуванства призвела до соціальних змін у складі робітництва. Тепер воно мало меншу монолітність. Виникла напруженість між владою і субпролетаріатом, що прийшов з доколгоспного, зневаженого села. Сталін вміло використовував те, що неосвічена людина, маючи слабке уявлення про демократію, стоїть поза політикою.
Подальшому розвитку українського туризму не сприяли тяжка праця на новобудовах індустрії та голодомор 1932 – 1933 рр. Більше того, розпалювалась класова ворожнеча, непримиренність щодо релігії. Українські туристичні заклади, що об’єднував УМПЕТ у березні 1930 р., були звинувачені у неспроможності пропаґувати соціалістичні ідеї. Тепер вони були підпорядковані Всесоюзному добровільному товариству пролетарського туризму та екскурсій (з філією УкрТУРЕ) та акціонерному товариству «Інтурист». Створене у квітні 1929 р. (кер. А. Сванідзе) за десять років своєї діяльності воно прийняло у СРСР 1 млн іноземних туристів. Тільки у 1938 р. на його балансі знаходились: 27 готелів, 26 ресторанів, 334 автомобіля з обігом коштів у 98 млн карб [40, с. 31-32].
Підготовлені робітники стали рушійною силою масового трудового змагання, що розпочалось у 1929 р. На початку першої п’ятирічки між собою змагались 262 підприємства України (150 тис. людей). Однак елементи самоврядування і мотивації праці у бригадах не знайшли в подальшому підтримки компартійного керівництва. Методи змагання стали системою жахливої експлуатації людини державою. Якісним підсумком усієї попередньої роботи із підвищення технічної освіти робітників став стаханівський рух, ініційований у 1935 р. у Донбасі. Відкидаючи офіційну показуху, потрібно підкреслити його ефективність щодо підвищення продуктивності праці робітників. При заробітній платні вибійника в 130 карб. стаханівці отримували у десять разів більше, що дало змогу їм подорожувати. Першими на шахти, які відставали, направили О. Стаханова, М. Ізотова, І. Молостова.
На місце репресованих інженерно-технічних працівників Донбасу висувались робітники-стаханівці. У «драконівське» законодавство 1940 р. ввели кримінальні статті: за запізнення, прогул, самовільне залишення роботи. Робітників віддавали під суд за три запізнення на декілька хвилин. Слід особливо підкреслити, що смертельний травматизм у вітчизняній вугільній промисловості на 1 млн тонн видобутого вугілля у 1935 р. склав 12,4 чол. (у США – 3,01 чол.).
У передвоєнні роки як буржуазних націоналістів репресували також і значну кількість істориків-краєзнавців, що знизило якість туристичних послуг. Лише з другої половини 30-х років число бажаючих отримати туристичні послуги зросло.
У 1936 р. товариство УкрТУРЕ ліквідували, а його функції тепер розподілялись між Укрпрофрадою та Республіканським комітетом у справах фізичної культури та спорту.
Запроваджені керівництвом держави заходи щодо формування, профнавчання і мотивації праці робітників у 1921 – 1941 рр. дали позитивні результати. У цілому ж система профтехосвіти виявилась недостатньо ефективною для вирішення якісних завдань економіки, бо діяла в умовах тоталітарної системи. У той же час вона в значній мірі задовольнила «голод» підприємств у робітничій силі, сприяла вирішенню завдань технічної реконструкції промисловості. Була також зміцнена і матеріальна база українського туризму.
Рекомендації щодо подолання теперішньої суспільно-економічної кризи в Україні містяться у глибокому етнополітичному аналізі розвитку держави передвоєнного періоду та практичних висновках із нього. У 20 – 30-і роки проблеми сталості, суспільного партнерства, мотивації праці намагалися вирішувати за рахунок акціонування і структурної перебудови виробництва, самоокупності профшколи. Вказані заходи викликали трудовий ентузіазм робітників.
Саме у 20 – 30-і роки були створені основні структурні ланки сучасної туристичної системи: екскурсбюро, бази, станції.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни поступово відроджується і туристична галузь; особливо швидко цей процес відбувався з початком «хрущовської відлиги». Тоді здійснилося становлення виїзного туризму. З 50-х років монополістами радянського туризму були: ВАТ «Інтурист», БММТ «Супутник» та ЦРТЕ ВЦРПС. Всесоюзне акціонерне товариство «Інтурист» (засноване ще у 1929 р.) мало більш як 100 відділень та агенцій по всьому СРСР, в тому числі 7 в Україні. У 1954 – 1969 рр. «Інтуристом» керував В. Анкудінов, а з 1969 р. – Герой Радянського Союзу В. Бойченко. У 80-і рр. ВАТ «Інтурист» став однією з десяти великих турфірм світу. У той час туристичні послуги отримували 3 млн іноземців та 2 млн радянських громадян щорічно. 60 % з них – це маршрути до країн «соціалістичного табору» [58, с. 28].
З 1958 р. стало діяти Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ. Тільки у 1976 – 1980 рр. традиційними обмінами делегаціями були охоплені 8,5 млн молодих людей з СРСР та іноземців, а на внутрішніх маршрутах – 10 млн людей. «Супутник» співпрацював з 514 турфірмами 84 держав.
Також активно діяла і Центральна рада з туризму та екскурсій ВЦРПС (з 1936 р.). Треба підкреслити, що туристичний продукт також був заідеологізований, як і все суспільно-політичне життя у СРСР. Місця у будинках відпочинку розподіляли в першу чергу серед робітників, що мали найбільші трудові досягнення. Незважаючи на це, темпи розвитку галузі поступово зростали. Якщо у 1956 р. радянські туристи відвідали 61 країну, то у 1963 р. вже 106 країн світу. У 1964 р. СРСР відвідав 1 млн іноземців, а 900 тис. радянських громадян побувало за кордоном. За весь термін організованого туризму 50 млн радянських громадян відвідали 142 держави світу [49, с. 30].